ГЛОБИНЩИНА: 200 РОКІВ ТОМУ

Тож хотілося б заглянути в минуле і нашої Глобинщини, у ХVІІІ століття, коли найбільше заселялася наша територія. Тоді більша територія сучасної Глобинщини входила до Київського намісництва, а менша частина – до Катеринославського.
Як засвідчує книга Київського намісництва за 1787 р., більшість населених пунктів нашого краю належала до Городиського повіту. Як бачимо, містечко Градизьк у ХVІІІ ст. було повітовим.
Які ж населені пункти відносилися до даного повіту, хто в них жив, скільки чоловік?
До Городиської сотні відносилися: містечка Городище і Єреміївка, села Максимівка, Пироги, Яроші, Устимівка, Бабичівка, Твердохліби, Погреби, Бориси, Опришки, Жуки, Глобине, Пустовійтове, слобода Устимівка та ще ряд хуторів і сіл.
Найбільшими населеними пунктами були містечка Городище і Єреміївка.
В багатьох селах і хуторах жили козаки, державні і закріпачені селяни.
Друга половина ХVІІІ століття – це період активного закріпачення селян Лівобережної України. Думаю, що жителям району буде цікаво дізнатися про свої населені пункти, хто в них жив, та хто був одним із перших поміщиків-кріпосників.
Книга Київського намісництва 1787 р. засвідчує: с.Глобине, полку Миргородського, сотні Городиської, повіту Городиського, належить надвірному раднику Павлу Руденку – всього 393 чол. (залежних селян). Отже, Глобине було село кріпацьке. Вірніше, стало таким, а колись було козацьким (І половина ХVІІ ст.). Ось як описує наше містечко Глобине в кінці ХІХ ст. служитель Архангело-Михайлівської церкви, великий патріот свого краю Митрофан Зіньківський, який неодноразово друкував статті в журналі “Епархиальные ведомости”:
“Містечко Глобине знаходиться поблизу Ромоданівської дороги, в сорока верстах від повітового міста Кременчука – серед степу, на рівному, веселому і прекрасному місці. На південному боці його видно один біля одного невеликі хутори, а по великій поштовій дорозі видніються села Твердохліби, Яроші, Пироги, Жуки та ін. З інших же сторін тягнеться один, рівний, розкішно розкинутий степ. Прекрасний і веселий степ ранками в травні і червні усипаний квітами, ніщо його не пересікає, необ'ємний простір, що далеко-далеко з'єднується з горизонтом; а з високої теперішньої церкви м. Глобине можна побачити одиноко стоячий в степу, на північний захід, в 12 верстах хутір Кагамлик (Хорольського повіту); на схід – Сталеву Долину; на південний схід – містечко Пустовійтове та декілька десятків одиноких могил, насипаних колись козаками... для своїх сторожових пікетів на випадок безперервних набігів кримських татар”.
Набіги ці, грабежі і розорення дикої кримської орди заважали мирним жителям в розвитку їх сільського побуту. За переказами, на місці де тепер знаходиться місто Глобине, був хутір, що називався Маленький Кагамличок, по всім даним одержавши назву від протоки Кагамличок, що витікає із болота за 2 версти від Кагамлика і у 8-ми від містечка Глобине. Першими жителями Глобиного були малоросійські козаки, головним начальником яких був козак Глоба. Козак цей ”вследствия своего молодечества и удали принявший начальство над целым хутором, - обладал весьма большими участками степной земли; славился козацким радушием и гостеприимством, имея во владении своем большие табуны лошадей, отары овец и другой животины, так что не удивительно, если он привлекал к себе разного рода поселенцев”.
На жаль, автор не вказує джерела, якими він користувався при написанні історичного нарису про містечко Глобине. Нам відомо лише, що в ІІ половині ХVІІІ ст. м. Глобине Катериною ІІ було передане у власність надвірному раднику, уродженцю України Павлу Яковичу Руденку, який взяв активну участь у постачанні провіанту російській армії під час захоплення Криму.
Отже, в ІІ половині ХVІІІ ст. козаки Глобиного були покріпачені, а першим поміщиком-кріпосником був П.Я.Руденко. Серед інших населених пунктів колишнього Городиського повіту привертають увагу села і хутори, які вже зазначені у 1787 році. Майже в кожному селі з'являється поміщик, а значить, почалося закріпачення.
А ось відомості про інші поселення.
Село Горби – 378 чоловік – державні селяни, козаки – поміщик, надвірний радник Дем'ян Булюбаш; Гребля Воїнська – 8 чоловік, державні селяни; Гриньки – 121 чоловік, козаки; Гусине – 263 чоловіки, державні селяни, козаки, - воїнський товариш Петро Якович Іляшенко; Дубровка – 13 чоловік, державні селяни; Жуки і Саранчівка – 649 – державні селяни, козаки; Яроші – 506 – державні селяни, козаки, колезький асесор Максим Щербека і обозний полковий Шостак; Шушвалівка – 890 – державні селяни, козаки, бунчуковий товариш Данило Бутовський і воїнський товариш Данило Колосовський; слобода Устимівка – 112 – державні селяни; село Устимівка – 263 – державні селяни, писар Андрій і поручик Олександр Устимович; Святилівка – 838 – державні селяни, козаки, надвірний радник Дем'ян і сотник Данило Булюбаш; Сидори – 222- козаки, власник Іван Булюбаш; Пустовійтове – 427 – полковник Петро, колезькі асесори Степан та Іван, сотник Андрій Базилевич; Бутове Озеро – 12 – державні селяни; Бориси – 12 – підпоручик Андрій Радкевич; Опришки - 17 - державні селяни; Погреби - 156 - державні селяни; Липове - 724 - державні селяни, козаки, колезький асесор Іван Галаган, хутір Копанки (при с.Опришки) - 12 - державні селяни; Бориси - 798 - державні селяни, козаки, майор Антон Крижанівський, повітовий предводитель Антон Кодинець, сотник Григорій Ляхович, прапорщик Лаврентій Кодинець, воїнський товариш Никифор Черепаха; Бабичі - 195 - державні селяни, козаки, воїнський товариш Іван Дремлюга.
На жаль, немає змоги перелічити всі села і хутори, містечка Градизького повіту, а їх було: містечок - 4, сіл і хуторів - 117, в яких проживало на 1787 рік 88 дворян, 365 різночинців, 16530 сімей козаків, 4399 державних селян, 10657 залежних селян, 44 - циган.
Як видно з цієї статистики, на 1787 р. в повіті більшість населення становили козацькі сім"ї, але вже активно йшло закріпачення. З вище перелічених сіл і хуторів повністю були закріпачені Глобине і Пустовійтове. Інші - частково закріпачені. Рідко зустрічаються населені пункти, де не вказується прізвище власника.
В повіті на 1787 р. було 55 вітряків і 55 церков.
Мало збереглося документів про історію нашого краю. У Полтавському державному архіві до війни було 3 мільйони документів, опісля лишилося лише 100000.
Однак, незважаючи на труднощі, аналізуючи окремі документи, відчуваєш потребу в подальшій роботі над висвітленням життя і побуту, героїчного минулого жителів нашого краю.
Довідковий словник
Асесор - судовий працівник, урядовець поліції.
Бунчуковий товариш - звання привілейованої верхівки козацтва Лівобережної України, що не мали урядових посад. Підвладні були лише гетьманові.
Воїнський товариш - звання привілейованої верхівки козацтва другої половини ХУІІІ ст. Виконували окремі доручення гетьмана.
Державні селяни - перебували у феодальній залежності від держави. Вважалися особисто вільними.
Колезький асесор - чиновник 8-го класу.
Надвірний радник - чиновник 7-го класу.
Поручик, обер-прапорщик - офіцерські чини у російський армії.