Я Глобине
сьогодні 16 січня долар 25.14 -8.8188 євро 27.74 -18.816 рубль 0.3 0.0014
Магазин і форум
Тут може бути розміщено Ваше оголошення чи привітання...

Задай питання меру

Блогери

5be57ef51c0ce703014227

Школа №5

11.11.2021 10:17
52
0
Ігор

У кожного у пам’яті є школа
Єдина, неповторна, бо своя.
Вона не забувається ніколи,
Куди б не бігла течія.
Вона нас гріє на усіх дорогах,
І сяє зіркою із наших юних літ.
Вона для нас у щасті чи тривогах
Теплом дитинства зігріває світ.

     Якось так склалося у моєму житті, що я написала історію своєї рідної школи, зібрала багато матеріалу з учнями-помічниками для створення музею Історії школи. Дуже хочу, щоб молоде покоління було вдячне старшому, щоб пам’яталися корені і витоки рідної школи. Адже, проживши довгий вік, кожен з висоти життя і досвіду збереже у своїй пам’яті прекрасні спогади про своє дитинство, про шкільні роки, кипучу юність, друзів, про свою першу вчительку та вчителів, які навчали нас. Адже школа – це дивовижний світ, де кожен може здійснити свою мрію і створити свою казку. Школа – криниця, яка щедро дає, а не відбирає. Ніхто і ніколи не питав дорогу до школи, її знають, до неї йдуть. А хіба можна не любити вчителів, які сіяли вічне, добре зерно. І тому хочеться мовити від душі:


Не старійте, вчителі, ніколи.
Молодість вам завжди до лиця.
Бо щоранку вас веде до школи
Яворина стежка без кінця.


     Роки летять, змінюється життя. А школа завжди виконувала і буде виконувати своє важливе завдання – готувати дітей до вирію в доросле життя. Саме тут, у школі, вирує молоде життя, молода сила, яка пізнає основи наук. Адже школа – храм науки!!! Храм науки, де пізнається світ знань. Школа завжди в пошуках. Ніколи не стихає гомін в коридорах, тут виношуються плани, вимальовуються перспективи… Бо наша школа, то наше життя, наша велика родина. Вона об’єднує добром і любов’ю учнів та вчителів усіх поколінь, збирає їх до свого порога. Школа – книга, чудова пам’ять... а пам’ять, особливо людська, – вічна.
     Як річка, так і школа має свій початок. Так, школо, моя красуне! Ти гордо і величаво стоїш на заводській території і з року в рік згукуєш школярів у свої світлі коридори і чудово обладнані класи. Ти маєш свою історію, виписану учнями, вчителями і всіма її працівниками: лаборантами, бібліотекарями, охоронниками, технічними працівниками та працівниками їдальні.
Глобинська ЗОШ I-III ступенів №5 розпочала свою роботу з вересня 2017 року в статусі опорної школи з філіями: Глобинська ЗОШ I-II ступенів №4, Жуківська та Шепелівська ЗОШ I-II ступенів.
     На початку ХХ століття на заводській території школи не було. Дітей возили на навчання у центр. І тому назріло важливе питання, яке потрібно було вирішувати… У 1923 році робітники цукрозаводу на своїх зборах вирішили передати під школу будинок колишнього інженера заводу Святославського – красиву архітектурну споруду на високому фундаменті, збудовану у формі квадрата і ганку, прикрашеного різьбленими фігурами. У приміщенні було проведено ремонт і відкрито початкову школу на п’ять класних кімнат. Школа мала простору бібліотеку, в якій були великі скляні вікна. Першим організатором і завідувачем школи став Анатолій Іванович Бубліков. Учні до школи ходили пішки, рано встаючи і пізно повертаючись додому. Домашні завдання виконували при світлі гасових ламп.
     У 1925 році школа стала семирічною. Навчання проходило у дві зміни, бо не вистачало приміщень для класів. У школі працювало лише п’ять учителів. Важливою подією для шкільного життя став 1932 рік. Саме в цьому році школа стала середньою, отже, наша середня школа бере відлік, саме як середня, з 1932 року. При школі жив перший директор Степан Харитонович Шумейко зі своєю сім’єю. Анастасія Федосіївна також була вчителем. Сім’я виховувала двох своїх дітей. За певними джерелами відомо, що С. Х. Шумейко загинув на війні під час форсування р. Дніпро у 1943 році.
     Перший випуск учнів відбувся у 1936 році (16 учнів), другий – 1937 році (21 учень). 20 червня 1941 року відбувся останній передвоєнний випуск учнів. Через кілька днів більшість хлопців цього випуску разом із вчителями-чоловіками пішли на фронт. Під час війни приміщення школи було зруйноване, залишились тільки фундамент та уламки стін. Після звільнення від німецьких загарбників у 1943 році школа зафункціонувала у різних придатних для цього приміщеннях. Розпочалася відбудова головного приміщення школи. Її відбудовували народним методом: після роботи і навчання. На будівництво поспішали батьки, вчителі, учні. Директор школи Іван Іванович Сукач, колишній фронтовик, сам розробив проект школи, в основу було взято старий фундамент. Добудовано приміщення, яке пізніше стало їдальнею. Будівлю розширили і вивели другий поверх (1951 рік). Саме тут знаходилася шкільна бібліотека. Цегли на той час не було, але на території заводу було багато шлаку. Цей шлак перемішували з вапном, робили опалубки, і так виливали стіни і паркан навколо школи. На шкільній території було збудовано майстерню.
     Кількість учнів з кожним роком зростала. Школа поповнювалася дітьми з навколишніх сіл. З дозволу адміністрації довелося розмістити перші класи для навчання в кімнатах цукрозаводського клубу ім. І. Франка. Приміщення школи знаходилися на території заводської лазні. Цю школу називали «конюшнею». Поряд була хлібопекарня, аромат хліба лоскотав дитячі напівголодні носики. Приміщень знову не вистачало, тому вчилися у дві зміни. У 15 класних кімнатах розміщувалися 32 класи, у яких навчалося понад 1100 учнів. Коридори школи були малими, дітям не було де діватися під час перерв, кабінети відсутні, спортзалу і службових приміщень не було. Ввечері починалася третя зміна (вечірня школа), де вчилася молодь з цукрозаводу.
     Глобинська середня школа №5 через відсутність приміщень у 60-х роках ХХ століття не могла повністю охопити середнє навчання учнів, які закінчували 8-річні школи в селах Жуки, Горби, Глобинську 8-річну школу №4 та учнів Вербківської восьмирічної школи.
     Так, на повістку дня визріло питання – потрібно будувати нову школу, а для цього необхідний проект і кошти. «Треба діяти» - таке було прийнято рішення. Делегація на чолі з В. П. Ващенко вирушає у Москву. Уявляєш, читачу, 8 разів представники Глобинського цукрокомбінату, керівники району та батьківської громадськості побували на прийомах у різних чиновників…І ось настав той довгожданий і хвилюючий час. Будівництво нової школи припадає на директорування невеличкої на зріст, але вмілої і мужньої жінки В.П.Ващенко. Слід відмітити, що до праці був залучений колектив школи та учні.                 Неймовірно чудове місце обрано для школи. Зелений парк, який переливається золотистим кольором восени і вабить неймовірною красою весною та влітку. Чисте повітря… Бігай, відпочивай, дихай на повні груди. Поряд величезний і добре обладнаний стадіон, який належав цукрокомбінату. Не місце для школи, а казка.
     Будівництво нової школи розпочалося 23 серпня 1973 року, коли на будівельному майданчику з’явилася перша машина з будівельним матеріалом. А у листопаді 1974 року у школі вже проходили заняття. Так, саме у листопаді 1974 року відбулося урочисте відкриття нової школи. До послуг учнів і вчителів – просторі класи, широкі коридори. Добротна їдальня, великий спортзал і актова зала. Велику роль в її забудові відіграли: Ф.Т. Моргун, тодішній перший секретар Полтавського обкому партії, М.А. Іванина, директор Глобинського цукрокомбінату, М.К. Шульженко, перший секретар Глобинського райкому партії, Л. І. Приймак, прораб Глобинського цукрокомбінату. Велику шефську допомогу надав П.А. Ківшик. А безпосереднім будівником приміщення школи було Градизьке ПМК – 125 «Полтавасільбуд».
     З 1 вересня 2000 року школа стала називатися Глобинською ЗОШ I-III ступенів №5. У школі по-сучасному обладнані кабінети біології, української мови, математики, географії, хімії, фізики, бібліотека, два комп’ютерних класи. З учнями проводять роботу практичний психолог та соціальний педагог, за здоров’ям дітей стежить медична сестра. На першому і другому поверсі для учнів обладнані внутрішні туалети. Діють музеї: Історії школи (відкритий 8 травня 2012 року) та етнографічний. Уроки трудового навчання проходять у спеціально обладнаних класах шкільної майстерні. Два шкільних автобуси підвозять більше 50 дітей із сіл Старий Хутір, Кордубанове, Новомосковське та Черевані. Територія школи, парк біля неї і стадіон повністю обгороджена бетонним парканом. У вересні 2015 року спонсорами школи («Астарта-Київ», генеральний директор В. П. Іванчик та ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт», генеральний директор Ю. І. Мацак) споруджено дитячий спортивний комплекс «Заводський».
     Директори Глобинської школи №5 за час її існування: Степан Харитонович Шумейко - 1932-1941; Леонід Антонович Білокінь - 12.10.1943 - 1.03.1944 рік; Яків Йосипович Загорулько - 1.03.1944 - 8.1946, т.в. о. 7.09 1957; Іван Іванович Сукач - 08.1946- 4. 09.1955; Маргарита Семенівна Савченко - 5.09.1955-15.08.1956; Володимир Іванович Шикота - 8.1956-07.1957; Гнат Артемович Сененко -10.09.1957 - 2.01.1958, 2.08.1965-24.08.1968.; Кіндрат Кіндратович Крайник - 2.01.1958-18.06.1959; Леонід Тимофійович Кучко - 13.08.1959-2.02.1963; Василь Євсейович Чирва - 2.02.1963-08.1964; Дмитро Якович Ракотій - 8.1964-02.08.1965: Іван Никифорович Перелай - 26.08.1968-25.08.1971; Вілена Петрівна Ващенко - 25.08.1971-1985; Микола Володимирович Гончар - 1985-1994; Сергій Петрович Бугаєць - 1994-26.08.2010; Світлана Павлівна Романенко - з 26.08.2010.
     На парадному фасаді школи встановлена меморіальна дошка воїнам-інтернаціоналістам Ігорю Павлику та Анатолію Скибі, які загинули в далекому Афганістані. Ці молоді хлопці йшли в гірську країну не за орденами та медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок. Це були випускники 1982 і 1981 років, які були нагороджені посмертно орденами Червоної Зірки. Привезли їх додому в цинкових трунах у «чорнім тюльпані».
     Незмінним був і залишається той факт, що Глобинська ЗОШ №5 існує, і що її вихованці – це її слава і гордість. Як би далеко вони не були, в які б неблизькі світи не заносила їх доля, та в своїх думках і спогадах вони завжди поруч з нею, рідною і дорогою. Ніколи в пам’яті не стерти споришеву стежку в прозорому тумані, яка пістрявою стрічкою пролягла до незабутньої Глобинської ЗОШ №5.
     Не можна, хоч словом, не згадати випускників, які стали гордістю школи. Славетний український письменник О. Довженко у свій час писав: «Ті держави здатні стати великими, у яких великі малі люди». Ось, вони, які прославили школу далеко за межі країни: Іван Федорович Литвиненко, випускник 1938 року – Герой Радянського Союзу (1943); Володимир Федорович Скриль, випускник 1956; Олег Федорович Дорошенко, випускник 1957; Іван Васильович Зарицький; Юрій Данилович Солошенко, випускник 1959; Володимир Васильович Козинець, випускник 1966; Михайло Данилович Мамон, випускник 1960; Валентин Васильович Боровський-Клюєв, випускник 1955; Гліб Леонідович Крилов, випускник 1952; Михайло Леонідович Крилов, випускник 1960; Сусанна Леонідівна Крилова, випускниця 1953; Петро Петрович Магденко, випускник 1940: Олександр Володимирович Школьний, випускник 1991; Володимир Геннадійович Чеснаков та багато інших.
     Школо рідна! В серці ти жива! І залишилася ти в ньому навіки, країно щастя і добра. Учительський колектив Глобинської ЗОШ I-III ступенів №5 можна порівняти з великим хором. У кожного вчителя свій голос, свої методи і прийоми викладання. Але всі вони разом закладають в душі вихованців розумне, добре, вічне. Отже, моя школа є потужним закладом Глобинщини. Тут під керівництвом педагогів здобувають міцні знання, навчаються добру, людяності, милосердю понад 500 учнів (585-вересень 2019 року). Учительський колектив, у якому працює 47 педагогів, з них: 3 мають звання «учитель-методист», 11 – «старший вчитель», 28 – спеціалісти вищої категорії – створив таку систему навчання і виховання, яка відповідає традиціям українського народу.
     Минають роки, а ми завжди згадуємо і все життя згадуватимемо шкільного вчителя – вимогливого, по- батьківськи доброго. Це він, шкільний вчитель навчив нас і першої літери, і вмінню розуміти прекрасне, і палкої любові до своєї Батьківщини.
     Я, автор цієї статті, маю педагогічний стаж більше 44 років. Маю великий досвід життя і впевнено висловлюю свою думку. «Мені подобається моє життя, бо в ньому є діти. Є сміх моїх учнів, перешіптування, їхнє мовчання, таке рідне - від сонячного до патетичного, їхня безтурботність і збудження; навіть постава, нахил голови говорять багато. Саме вони диктують мені лінію поведінки і тон розмови, примушують бути то суворою, то м’якою, то співчутливою, то непохитною.
     Я люблю свою школу, свій клас… Не завжди шлях учителя був устелений трояндами. Мені таланить, мене оточують прекрасні учні і колеги. І як можна жити без цього?
Аби життя не було порожнім, я багато працюю у школі. Так непомітно виникла ідея створення музею. Це справа далеко нелегка. Матеріал збирався крупинка до крупинки, зернинка до зернинки, аж поки не набігла, майже тисяча листків-спогадів, документальних матеріалів, фотографій про життя нашої школи в минулому та сьогоденні. Так народився музей, моє омріяне дітище. Моє життєве гасло: «Все, що я могла, я робила, а що не встигла – нехай роблять інші».


Ростислава Романюк,
вчитель історії Глобинської ЗОШ I-III
ступенів №5.

Відгуки


recaptcha

Інформаційний портал "МОЄ МІСТО", м. Глобине © 2020-2021 р. Всі права захищені.

Поширення, копіювання, тиражування інформації з порталу дозволені лише за згодою адміністрації, за наявності активного посилання на портал "МОЄ МІСТО"

Сайт на 100% зверстано з повторно перероблених пікселів.

 

16+

21d764a001d84beb9a5a3a6acf69576e