ЧУМАКИ НА ПОЛТАВЩИНІ

Де і коли була перша згадка про чумаків?
Перші письмові згадки про чумаків відносяться до ХV ст. Зокрема, в листах кримського хана Манглі-Гірея до російського правителя Івана ІІІ 1499 року є скарга такого змісту: "...эти "люди" нынче приходя, соль берут, а пошлины не дают".
Він прохає Івана ІІІ вплинути з цього приводу на литовського князя, під владою якого було все Подніпров'я. З подібним листом Давлет-Гірей 1545 р. звертався до польського короля Сігізмунда.
Хто ж займався чумацьким промислом?
Чумацтво не було однорідним. Ним займалися заможні селяни, козаки, міщани і навіть духовенство. Чумацтво ділилося на дві категорії - чумаки-власники і чумаки-погоничі. Одні мали десятки пар волів та маж (вози), добротні господарські будівлі, склади товарів і пункти їх збуту. Біднота - переважно з кріпосних селян служила (наймалася) погоничами у багатих чумаків. Чумацтво в цілому було вигідним промислом і про це свідчать деякі статистичні дані. У ХVІІІ ст. купівля і перевезення пуда солі (16 кг) коштувала чумаку - 8-12 копійок, а продавалася сіль на Україні (в середньому) по 26 копійок за пуд.
За три поїздки за рік чумак міг отримати до 20 карбованців чистого доходу. (Пара чумацьких волів тоді коштувала 14-30 крб.).
Що перевозили чумаки, чим торгували?
У ХІХ ст., в період кризи феодально-кріпосницьких відносин чумаки перевозили не лише сіль і рибу, а й хліб, сало, пшоно, горілку, спирт, вино, тютюн, фураж, ліс, скло, казани, залізо, вірьовки, прядиво, а в 40-50-х р. ХІХ ст. - цукор.
Чумаки їздили по сіль у Крим і Галичину, а по рибу - на Дон і Запоріжжя. На Полтавщині найбільше чумаків жило в Кобеляцькому повіті, а значна частина їх мешкала в Золотоніському, Кременчуцькому, Хорольському, Миргородському повітах. Саме на цих територіях найбільше зустрічаються прізвища Чумак, Чумаченко, Чумаків та інших, в тому числі на території сучасного Глобинського району, зокрема, в південній його частині. Цікаво й те, що на Полтавщині багато чумаків перевозили хліб в південні порти, а потім їхали до солоних озер і звідти доставляли сіль в Крюків на оптові склади (або безпосередньо на ярмарки). Так, на Іллінський ярмарок товар доставлявся приблизно на 20 тис. возах. Фактично на кожному місцевому ярмарку чумаки продавали свій товар. Лише на території сучасного Глобинського району на місцеві ярмарки, в середньому в рік приїжджало до 4-5 тис. чумацьких возів. В той час навіть в невеликих селах і містечках ярмарки були звичайним явищем. Архівні дані про них свідчать таке: "... в Кременчуцькому повіті в селах і містечках в середньому відбувалося ярмарків на рік... Глобине - 3 , Градизьк - 5, Горби -2, Жуки - 3, В.Кринки - 3, Федорівка - 4, Манжелія -4, Попівка -3, Броварки -1, Мозоліївка - 2, Шушвалівка - 2, Пироги -1, Рублівка -3, Твердохліби -1, Погреби- 1, Позикове -3, Пустовійтове -1, Галицьке -2, Липове -3, Святилівка -2, Стовбуваха -3..." (Окремі з цих сіл в той час відносилися і до Золотоніського повіту). В цілому на Полтавщині проводилося 250 ярмарків в рік, а в 40-х р. ХІХ ст. - 360.
Як правило, чумаки возили свій товар на возах, які називались мажами. За вантажністю це були вози: пароволові на 60 пудів, чотирьохволові на 90 пудів, і шестиволові на 120 пудів. Мажі робили з дерева, без жодної металевої деталі, тому що в дорозі кузні не було, і дерев"ну деталь заміняли лише дерев"яною. Вози з середини оббивали воловими шкурами, а після завантаження товаром покривали його шкурами від дощу і пилу.
Воли, як правило, були сірої української породи.
Існували своєрідні чумацькі обряди. Чумаки, в основному, їздили чумацькою валкою - 50-100 возів, чим більше валка, тим менша небезпека і вигідніше платити мито. Від"їзд відбувався у визначені дні, часто у п'ятницю або неділю. Збір починався до схід сонця. Після того, як мажа була готова до від'їзду, влаштовувалася трапеза і прощання з чумаком, що від'їжджає, рідні кропили його, мажу і волів свяченою водою і проводжали чумацькі вози аж за село. Ніхто не мав права переходити дорогу перед чумацькими возами з порожніми відрами, в цей день також всіх кішок і котів запирали в чулани, щоб вони, не дай Бог, не перебігли дорогу. Там же, за селом, жінки дарували своїм чоловікам вишиті сорочки, а дівчата хлопцям - хустки. Якщо чумак помирав у дорозі, його хоронили у новій дарованій сорочці. Помирали чумаки в дорозі з різних причин, але найбільше від хвороб та від розбійників, що нападали на чумацькі валки.
Покійника хоронили в ямі при дорозі, перед тим як покласти тіло померлого в яму, його обмивали, одягали в нове вбрання, загортали в рогожу (з мішка для риби), і опускали в яму, щоб голова померлого лежала в напрямку шляху додому. Покійника обсипали сіллю і насипали високу могилу. Всі чумаки під час похорону були в нових вишиванках, вони влаштовували заупокійну трапезу та співали заупокійні молитви.
Перед тим, як вирушити в дорогу, роги волам покійного чумака намазували дьогтем і посипали попелом, якщо чумак помер від хвороби, але якщо загинув у боротьбі з розбійниками, пролив кров, то роги волів обмотували червоною стрічкою у вигляді вісімки. За встановленим звичаєм, якщо валка проїжджала через село, то люди проти таких волів ставали на коліна і молилися. Приїхавши додому, чумаки все майно покійника, а також зароблені кошти передавали вдові.
Отаман чумацької валки збирав пожертвування з чумаків і передавав вдові покійного, а у відповідь вдова влаштовувала трапезу для них, а в церкві відправляли панахиду.
Наступного року весною, чумаки привозили і ставили на могилі високий дубовий хрест та прикріпляли до нього вишитий рушник, який передавала вдова, а також червону стрічку, якщо покійник пролив кров, а якщо помер від хвороби - чорну. Кожного разу, проїжджаючи мимо таких хрестів, валка зупинялася і чумаки віддавали шану своїм покійним побратимам.
Які ж були чумацькі шляхи?
Чумацький шлях був небезпечний і особливий. На цьому шляху чумаків підстерігали різні хвороби, розбійники а то й кримські татари. Шлях обирали такий, на якому було менше переправ через річки, щоб були випаси, менше крутих підйомів та великих пісків. Розбійники і кримські татари були найбільшою небезпекою для чумаків, тому останні були добре озброєні і організовані, з обраним отаманом валки. Як знак відзнаки, отамани носили шапки з червоним верхом, у вигляді трикутника. Він і кашовар були звільнені від усіх обов"язків по валці. На передньому возі отамана був півень, який виконував роль годинника. У безлюдних місцях біля шляху, чумаки копали чумацькі криниці.
Продукти кожен чумак мав свої, частину їх передавав обраному кашовару для приготування їжі, воли пасли при дорозі і лише пізньої осені брали сухий фураж із собою. У їжі чумаки були стримані: пшоняна каша з салом чи галушками, шматок хліба з сіллю. У дорозі панував сухий закон. Але на кінцевих пунктах цей закон не діяв. До нас дійшов переказ про багатого чумака, який пропив на Дону, в період зимівлі, 50 пар волів.
За день чумаки долали до 20 верств шляху. В нашому краю проходив знаменитий чумацький Ромоданівський шлях в межах України від м. Кременчука до Путивля. (Лівобережна Україна). Інтенсивний рух чумацьких валок на цьому шляху пояснювався тим, що на ньому не було значних річкових переправ та піщаних місць. Цей шлях проходив поблизу Глобиного, Хорола, через Ромодан, поблизу Ромен і далі на Путивль. З середини ХІХ ст. полтавські чумаки більше і більше торгували товарами, які вироблялися на Полтавщині, З Гадяцького, Роменського і Зінківського повітів чумаки возили ряднину для мішків, полотна, юхтові чоботи, хліб, тютюн, льон, з Лохвицького - крупу та олію, з Пирятинського - льон і горілку, з Опішні - сало і цибулю. Торгували й лісом, який закуповували на пристанях Дніпра. Але поступово чумацтво занепадало і це було пов’язано з будівництвом залізниць. Найдовше, майже до 80-х років ХІХ ст., чумацтво збереглося в Золотоніському повіті. На початку 90-х років ХІХ ст. чумацтво остаточно зникло в нашому краї.
Таким чином, чумацький промисел відіграв велику роль в економічному розвитку краю та в розвитку торгово-грошових відносин на селі.
Чумацтво - цікава сторінка нашої історії, вона відображена в чумацькому фольклорі, який у свій час записали П.К.Саксаганський, Панас Мирний, Д.М.Ревуцький та ін.
А художники створили цілий ряд художніх полотен на чумацьку тематику.