АРХІТЕКТУРА, ЩО НЕ ЗБЕРЕГЛАСЯ

Роками руйнувалося те, що було створене майстровитими руками наших трудолюбивих предків. І ось ці зерна варварства і вандалізму, посіяні в свій час, принесли нам врожай морального падіння, жорстокості, незнання своєї історії, нерозуміння історичної цінності культурної спадщини.
На території нашого району практично не залишилося визначних архітектурних споруд минулих століть. А наш край своєю історією сягає в сиву давнину, про що засвідчують багатющі археологічні пам’ятки.
Як засвідчують історичні джерела, більше двохсот років тому на території нашого краю були значні архітектурні споруди. Вже у ХVІІІ ст. були збудовані: Іоанно-Предтеченська церква (1762 р.) в Устимівці, Преображенська (1729 р.), в Попівці, Благовіщенська (1790 р.) в Опришках, Успенська (1742 р.) в Максимівці, Богородицька (1789 р.) в Ярошах, Георгіївська (1745 р.) в Пирогах, Успенська (1792 р.) в Шушвалівці, Миколаївська (1780 р.) в Святилівці, Архангело-Михайлівська, дерев’яна (1770 р.) в Глобиному. В ХІХ ст. були збудовані церкви як дерев’яні, так і кам’яні в селах Пустовійтове, Броварки, Жуки, Бориси, Кирияківка, Зубані, Радалівка і інших населених пунктах. У містечку Градизьку було збудовано Троїцьку церкву у 1802 році, кам’яну і 2 дерев’яні: Покровську (1882 р.) і Георгіївсько-Кладбищенську- в 1894 році.
На початку ХХ століття в Обізнівці зводиться церква - унікальний пам'ятник архітектури, аналогія архітектурному пам'ятнику на місці Полтавської битви в м. Полтаві. До речі, єдиний архітектурний пам’ятник церковного зодчества, що зберігся в межах нашого району і буде реставрований.
Серед перелічених архітектурних споруд вражали своєю архітектурною досконалістю Троїцька церква в Градизьку, та збудована в 30-х роках минулого століття Архангело-Михайлівська в Глобиному.
Як відомо, наше місто виникло на початку ХVІІІ ст., а в ІІ-й половині ХVІІІ ст. цариця Катерина ІІ передає хутір Глобине надвірному раднику Павлу Яковичу Руденку, який в 1770 році будує на хуторі дерев'яну церкву Архангела Михаїла. Історичної цінності вона не представляла, відносилась до Сорочинського духовного правління. При церкві була велика пасіка, і , як засвідчують церковні книги, в 1805 р. за церковний мед шинкарем Іваном Роздай-Бідою було вторговано 160 крб. На той час це значна сума, що дозволило церкві давати церковні гроші в позику. В тому ж таки 1805 році боржниками церкви були: священник Яків - 45 крб., священник Данило - 20 крб., селянин Радченко - 20 крб., дяк Роман Розсошенський - 10 крб., селянин Олексій Брищенко - 16 крб. і т. д. Після смерті П. Я. Руденка у нього залишилися сини Федір і Лука. Лука Павлович Руденко одружується із Анастасією Андріївною Магденко. Родина Магденків - одна з найбагатших поміщицьких сімей на Полтавщині. На 1830 р. подружжя Руденків мало 14 тисяч десятин землі і 3 тисячі кріпаків. В цьому ж році Лука Павлович помирає, і Анастасія Андріївна в пам’ять покійного чоловіка вирішує побудувати кам'яну церкву.
Архітектором нової церкви був Пилип Пилипович Менглес (помер у м. Глобине 22 березня 1857 р.). Він приїхав у Полтавську губернію з археологом Іллею Петровичем Капністом. До приїзду на Полтавщину служив у Санкт-Петербурзі, в канцелярії обер-прокурора графа Протасова. Анастасія Андріївна Руденко запропонувала йому знайти архітектора для будівництва церкви, він же заявив, що знає архітектурну справу, і сам згодився керувати будівництвом. На 1832 рік П.П. Менглес зробив модель церкви, а будівництво почалося 7 березня 1833 року і тривало 4 роки. Церква споруджувалася на найвищому місці, в самому центрі містечка. Кожен день на будівництві працювало 150 кріпаків. Було вкладено в будову 2 млн. 869 тис. штук цегли, витрачено заліза - 1500 пудів, золота - 36 фунтів. Загальна вартість - 60 тис. карбованців. Церква була збудована в римському стилі Базиліка. Цей стиль пізніше став основним у будівництві християнських храмів. Базиліка зустрічається у візантійській і готичній архітектурі, а також в архітектурі епохи Відродження. Але характерно те, що Менглес поєднав римський стиль з елементами російського і українського церковного зодчества. В цьому головні цінності цієї пам"ятки архітектури. 8 вересня 1837 року вона була освячена полтавським архієпископом Гедеоном і відкрита. Церква мала 3 входи (вони ж і виходи). З західного боку фронтон і 6 колон. Над входом напис: "Во имя святого Архангела Михаила и святого Евангелиста и Апостола Луки". 16 вікон - шириною 1,5 аршина - на першому ярусі. На другому ярусі - ширина вікон -1 аршин. Діаметр купола - 18 аршинів, висота хреста - 1,5 саженя, гратка навколо хреста позолочена червоним золотом. Висота споруди - 17,5 саженя (з хрестом). Поруч, в 6 саженях від церкви, була збудована дерев'яна дзвіниця із п'ятьма дзвонами. Дзвони були відлиті в Москві на заводі Миколи Самгіна в 1836 році. Вага першого дзвону - 83 пуди і 5 фунтів, 2-го - 13 пудів, 3-го - 5 пудів, 4-го - 3 пуди, 5-го -30 фунтів.
В іконостасі було вмонтовано 14 ікон. Він був дерев’яний, позолочений. Виконана різьба по дереву художником Іваном Яковлєвим в С.-Петербурзі в Академії мистецтв. Все церковне начиння було в основному із срібла 84 проби (позолочені 2 гробниці, 2 срібних хрести з підставками, лите розп'яття Ісуса Хреста, 4 чаші, 3 Євангеліє, інкрустовані сріблом і коштовним камінням, позолочені блюда і т.д.). Надзвичайна цінність становило панікадило, вагою 15 пудів, в багатьох місцях позолочене. Художнє лиття виконане майстром-художником в Академії мистецтв у Москві - Переверзіним Петром Андрійовичем.
За церквою А.А.Руденко закріпила 36 десятин землі.
Під спорудою були зроблені поховальні камери. В одну з них перехоронили Л.П.Руденка, а після смерті Анастасії Андріївни (27 лютого 1840 р.) вона також була похоронена в одній із цих камер фамільної усипальниці.
В післявоєнний період (50-ті роки) на місці колишньої церкви брали землю для насипу греблі через р. Сухий Омельник, обидва цинкові гроби були виявлені і перезахоронені на центральному цвинтарі.
При Архангело-Михайлівській церкві була велика бібліотека - більше 1000 екземплярів книг, жіноча церковно-приходська школа, церковна лавка, три будинки для квартир, причти. На 1902 р. нараховувалось прихожан: чоловіків -2198, жінок - 2202. До приходу відносилися Семимогили і хутір Чаплянський.
Майже 100 років архітектурний пам’ятник був окрасою Глобиного. Старожили нашого міста пам'ятають, як в 1933 році на сході жителів села було вирішено розібрати церкву і використати цеглу на будівництво адміністративних будинків. По величезних дерев’яних жолобах спускали цеглу з 30-метрової висоти в ящики з піском, а далі - в штабелі. Через кілька місяців пам’ятник архітектури був знесений, а через деякий час вирубаний і церковний сад. І на сьогодні ми не маємо в нашому місті жодної архітектурної пам’ятки.
Нерідко чуємо нарікання на молодь, звинувачення її бездуховності, в захопленні буржуазною "масовою культурою", в падінні моральності. Звідки ж у молодої людини з’являться високі моральні якості, коли роками руйнувалися, знищувалися, висаджувалися в повітря унікальні архітектурні пам’ятки, знищувалося те, що було створене руками нашого талановитого народу?
Давайте ж хоч в нашій пам’яті збережемо те, що не вдалося зберегти наяву. Коли народ шанує свою історію, зберігає історичну і культурну спадщину, він богатир, він непереможний, коли ж ні - тоді людям загрожує моральне розтління.

Примітки:

Аршин - 0,71 м.

Сажень - 2,13 м.

Десятина - 1,09 га.

Пуд - 16,38 кг.

Фунт - 0,409 кг.