Які права має депутат міської ради?

Адже не секрет, що в спільноті (та й серед новообраних депутатів) існує багато хибних уявлень про роботу депутата. Наприклад:

• певна частина депутатів вважають міського голову своїм керівником або принаймні особою вищого рангу, з вищими повноваженнями;
• велика кількість не бачать істотної різниці між радою, виконкомом і виконавчими органами, вважаючи, що це одне те саме, тільки має різні назви;
• поширеним є ставлення до виконкому як до органу, що є підлеглим по відношенню до міської ради;
• годі говорити про депутатів, які вважають, що гроші на вирішення певної проблеми може «виділити» лише мер;
• засідання постійних комісій сприймаються як непотрібна формальність…

          Депутат справді самостійно не наділений жодним повноваженням, реалізуючи яке він міг би самостійно вирішити якесь питання життєдіяльності громади (наприклад видати (підписати) наказ, розпорядження тощо). Як правило, депутат в усній чи письмовій формі звертається до різних посадових осіб, відвідує різні органи, організації та підприємства із різноманітними клопотаннями, що випливають із його депутатської діяльності. Тобто, місцевий депутат бачить свою роботу як спосіб законного тиску на суб’єктів владних повноважень, щоб вони прийняли те чи інше рішення.

          Отже, переважна більшість депутатів розглядають себе як осіб, яким надано право направляти депутатські звернення та депутатські запити, а також відвідувати владні кабінети, щоб «пробити» громадські питання. Власне так і проходить уся депутатська каденція. Депутатські звернення та запити – це важливі, але не основні, і далеко не єдині повноваження депутата. Це допоміжні інструменти в депутатській роботі. Депутат, який лише пише прохання і привертає увагу до «важливості проблем» нічим по суті не відрізняється від громадського діяча. Завдання громадських лідерів звертати увагу, критикувати, проводити акції тощо. Завдання ж депутатів принципово інше. Особа, яку обрали представником громади і надали статус депутата місцевої ради, має впроваджувати владні рішення. При цьому, якщо в роботі депутата і виникає потреба в направленні звернень чи запитів, то ці документи згідно із законом є вимогами депутата місцевої ради. Саме вимогами! Бо депутат, як суб’єкт владних повноважень, на відміну від громадського діяча, не просить, а вимагає (статті 13, 21 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад») .

          Надзвичайно неприродно виглядають депутати, які оголошують запити та звернення на адресу міського голови чи службовців ради із проханнями «виділяти гроші», «посприяти у вирішенні проблеми» тощо. Тільки-но вдумайтесь, депутат – це особа, яка бере участь в ухваленні щорічного бюджету, у внесенні до нього змін, у створенні органів ради та визначенні їх структури та штатних розписів. І ця особа замість використання свого права на внесення в раду відповідного конкретного проекту рішення, «перекидає» проблему на інших осіб. При цьому часто це призводить до заговорення, чи задавнення проблеми. Такий підхід у великій кількості випадків ставить під сумнів ефективність рішень та перспективу вирішення проблеми взагалі. Тобто депутат, який діє як класичний представник громадської організації, насправді шкодить громаді. Це відбувається через те, що кожен повинен займатись своєю роботою: громадськість має привертати увагу, а депутати шукати і ухвалювати потрібні громаді рішення.

          Саме із цією метою депутату надано цілу низку повноважень:

• право на внесення питань в порядок денний до ради та її органів;
• право на внесення проекту рішення до ради, а також змін і доповнень до проектів, що внесені іншими авторами;
• право на внесення проектів рішень в органи ради (виконком, виконавчі органи, постійні, тимчасові контрольні комісії, інші комісії);
• право взяти участь в обговоренні (виступати, брати участь в дебатах, задавати запитання, висловлюватись щодо персоналій) як в самій раді (пленарні засідання та засідання постійних комісій), так і будь-яких органах ради;
• право схвального голосу в раді та органах, до складу яких входить депутат;
• право дорадчого голосу депутата в органах ради, до складу яких він не входить;
• право висловлюватись, пропонувати зміни і доповнення щодо порядку денного, черговості розгляду питань в раді, а також будь-яких органів ради;
• право ініціювати недовіру міському голові, ініціювати розпуск будь-якого органу утвореного радою, ініціювання звільнення посадових осіб місцевого самоврядування;
• право ініціювати звіт чи інформування органів ради, їх службових осіб, а з питань відання ради – будь-яких інших службових осіб підприємств, установ, організацій.

          Ось ці, перераховані вище права, і становлять основний стартовий арсенал місцевого депутата. Використання цих прав дозволяє йому зайняти своє чільне місце в місцевій владі, бути активним суб’єктом нормотворчої діяльності ради, активно впливати на вирішення питань громади.

         Ці повноваження є принципово відмінними від прав громадських діячів на отримання публічної інформації, направлення звернень, заяв, скарг та оскарження дій службовців. Депутат місцевої ради має пам’ятати, що він є влада.

Міський голова має лише один голос в раді, такий самий за вагою, як і голос окремого депутата.

         Керівники виконавчих органів – є обслуговуючим персоналом в реалізації повноважень депутата. Депутат є ключовою особою в раді, що ухвалює рішення шляхом голосування на пленарних засіданнях ради та засіданнях її органів. Проведення засідань депутатів (пленарне засідання ради, засідання постійної та тимчасової контрольної комісії) є найвищою формою представницьких засідань, це найцінніше, що є в раді.

          Маю надію, що висловлені вище думки дозволять більш широко поглянути на статус та повноваження депутата місцевої ради.