ТЕМА: Карл Федорович фон Штофельн

"У січні 1760 праонука гетьмана Д.Апостола Катерина Павлівна Апостол передала права на свою спадкову маєтність с. Глобине, с. Сухорабівку, слободи Лузіки, Ушівці, Довгу Греблю матері (Акулині Іванівні) та вітчиму — полковнику Карлу Федоровичу Штофельну." Мабуть всім відома ця цитата з статті вікіпедії про наше місто.

Повністю слова Катерини Павлівни мали такий вигляд: "«Имею я села Глобиное, Сухобаровку и слободки Лузники, Ушивцы, Долгую Греблю и, усмотря доброе мне от матери и отчима воспитание, а наипаче, что я отчима моего г. Штофельна трудом и неусыпным попечением и немалым коштом обучена разных языков, яко то понемецки, пофранцузски, поитальянски читать, писать и говорить, такожде тех языков штилюсу, науки следующия: арифметики, гистории, географии и музыки, за что считая всю уплату разным учителям более 2000 р. заплаченных... что он, отчим, заплатил долги отца моего и что я получила от матери и отчима: серьги брилиантовыя-800 р., перстень бриллиантовый-100 р., часы золотые репетирные-124 р., часы золотые-80 р., два куска кружева брабантскаго-80 р., белья разнаго на 600 р., сервиз фарфоровый саксонский -50 р. и того на 1814 р... За то все недвижимые в разных полках и сотнях мои добра вышеупоминаемыя матери моей Акулине Ивановне и отчиму моему Карлу Федоровичу Штоффельну уступаю в вечное и потомственное владение»".

В цій темі поділюся своїми дослідженнями що до персони Карла Федоровича Штоффельна. Смію вас завірити, вона такаж "прославлена" як і легендарний засновник міста, писар Війська Запоріжського Іван Якович Глоба, але з приставкою "анти"...

Почну з того, що німецьке прізвище von Schtöffeln українською (як і російською) пишеться дуже вільно. І Штофель, і Штоффель, і Штоффельн, і просто Штофель, і навіть Стофель, що при пошуку в Інтернеті створює певні труднощі.

По-друге, в переважній більшості знайдених документів не було імен, а наводилося тільки звання. Але в російській армії майже в один час служили аж цілих три генерала Штофельна. :)

Найбільше інформації знайшлося на Федора Штоффельна (батька Карла). Не буду приводити зайві подробиці його біографії, зазначу лише, що вперше він здобув популярність в 1737 р Тоді, після успішного взяття фортеці Очаків військами фельдмаршала Мініха, Федір Штоффельн був залишений в захопленій цитаделі комендантом і успішно відбив численні спроби турків відбити її назад.

Наймасованіший штурм відбувся в жовтні 1737, коли на приступ пішла армія чисельністю в 40 тисяч чоловік. Штофельн же мав гарнізон в 4-5 тисяч. У десять разів менше! Проте, йому вдалося утримати фортецю і нанести противнику значних втрат. Такий собі очаківський Келін... :)

За це він був нагороджений спадковим володінням Мутинським палацом з прилеглими до нього селами і землями. Потім він командував російськими військами на Україні, був комендантом міста Виборга, воював у Фінляндії, а потім знову на Україні. Останньою його нагородою стала діамантова шпага від Государині Імператриці.

Помер Федір Штофельн в 1747 р. Відомостей про його особисте життя мені знайти майже не вдалося. Заслуговують на увагу, лише відомості про його дружбу в молодості з Данилом Апостолом, тодішнім гетьманом Українським, який неодноразово жалував Федора Малоросійськими землями і маєтками.

У Федора фон Штофельн було два сина, які також обрали військову кар'єру - Христофор Федорович, і, Карл Федорович. Різниця у віці у них була невелика, близько п'яти років, і по кар'єрних сходах вони просувалися майже синхронно. Так що розділити факти з їхніх доль було досить непросто. Обидва закінчили Кадетський корпус, обидва в результаті дослужилися до генералів. У деяких документах, як я тепер розумію, їх взагалі плутали! В один момент у мене навіть виникло сумнів, а чи не про одну особу йде мова? Однак один документ ці сумніви розвіяв. Це був Указ Військової Колегії (від грудня місяця 1769 г.) про особовий склад діючої армії на майбутній 1770 рік. У ньому було чітко прописано, що Христофор, в званні генерал-поручика, направляється в першу армію генерал-аншефа і кавалера графа П.А. Румянцева (згодом Задунайського), а Карл, в званні генерал-майора, повинен служити в другій армії під командою генерал-аншефа і кавалера графа П.І. Паніна.

Скажу декілька слів про старшого брата, Христофора. У службу вступив після закінчення кадетського корпусу в 1732 році. Встиг взяти участь в заключному етапі російсько-турецької війни. Тієї самої, під час якої його батько відважно захищав взятий Очаків. Хоча сім'я Штофельн і була тісно пов'язана з Україною, служба Христофора весь час проходила за її межами.

У чині секунд-майора Х. Штофельн взяв участь в російсько-шведській війні 1741 - 1743 рр. Після її завершення довгий час служив в Ліфляндії. Початок Семирічної війни він зустрів у чині бригадира. Брав участь у бойових діях на території Східної Пруссії - керував облогою міст Лансберг, Кюстрина і Маргенверда. Після закінчення Семирічної війни він був нагороджений чином генерал-поручика і орденом Св. Олександра Невського з стрічкою.

Протягом 1764 - 1765 рр. Х. Штофельн, знаходився в Польщі на чолі корпусу російських військ, який своєю присутністю мав забезпечити обрання Станіслава Понятовського королем Речі Посполитої.

Але найбільш він відзначився під час наступної російсько-турецької війни 1768 - 1774 рр. Фактично, Х. Штофельн був правою рукою фельдмаршала П. Румянцева в кампанії 1769 - 1770 рр., Яка проходила в Валахії і Молдавії. Він особисто командував корпусом військ, які взяли міста Фальчі, Ісакча, Галац і Бухарест.

Ця блискуча військова кар'єра раптово обірвалася в травні 1770 р Христофор Штофельн в захопленої ним фортеці Журжій помер від чуми, епідемія якої лютувала в той час. Зазначу, що менше ніж через рік чума дісталася аж до самої Москви, де справила жахливе спустошення.

Карл Федорович фон Штоффельн, був років на 5 молодший свого брата. Незважаючи на те, що він також дослужився до генеральського чину, в історії він відзначився не тільки своїми військовими подвигами, скільки прожектом, запропонованим ним до розгляду в 1765 році.

А присвячений був цей опус ... ну звичайно, безперечному удосконаленню життя государства Российского. Правда, не взагалі в цілому, а в одній області. А саме, в Запорізькій!

Запорізька вольниця, Січ, давно була джерелом роздратування для Росії. Погодьтеся, неприємно мати сильну, боєздатну армію, яка спершу накази обговорює, а потім вирішує голосуванням, варто їх виконувати, чи ну їх до бiсу!

А більш за все прикро, що чутки про волю козацьку ятрять розуми вірнопідданих і частенько зривають їх з насиджених місць. А уявіть, як все це терпіти армійській людині, генералу, та ще й німцю! :)

А терпіти доводилося, оскільки його дуже немаленькі маєтки знаходилися якраз в цих краях. Ось і написав Карл Федорович "Примечание какая убыль России таковых суровых и непослушных людей иметь, как 3апорозцы; противо того, какая бы прибыль была, ежели их в порядок и в хорошее состояние привести".

І осів цей прожект до кращих часів в кабінеті Катерини II. Кращі часи прийшли через 10 років, коли в 1775 році Катерина випустила Маніфест про ліквідацію Запорізької Січі, в який були включені прямі запозичення з «Примєчаній...».

В наш час і ці "Примєчанія...", і Катерининський маніфест детально вивчались українськими істориками.

З істотних деталей біографії Карла Штоффельна зазначу лише, що служба його в основному протікала на Україні, спочатку під командуванням батька в регулярних військах Українського корпусу, а згодом - в ландміліцейських полках Української лінії. У 1760 р він згадується як полковник ландміліцейського полку Козелецького поселення.

У 1763 - 1764 роках, інженер-полковник, К. Штофельн був відряджений в Запорізьку Січ для керівництва будівництвом валів, ровів і бастіонів. Саме тоді відбулося його безпосереднє знайомство з укладом Січі, способом життя козаків, і остаточно сформувалося різко негативне ставлення до запорожців.

Приблизно в кінці 1764 року Карл Штофельн отримав чергове підвищення і отримав звання генерал-майора. В цей же час він став землевласником Новоросійської губернії - отримав значні землі в Катерининській провінції.

У 1765 р їм заснована слобода Штофельновка. За короткий час йому вдалося заселити її більш ніж 100 дворами, переважно українськими. Про масштаби господарювання в маєтку К. Штофельн свідчить той факт, що під час татарського нападу взимку 1769 ординцями з його села було вкрадено величезну кількість поміщицької худоби: табун в 1037 коней, 808 голів великої рогатої худоби, п'ятнадцятитисячну отару овець.

У 1768 р він отримує звання генерал-поручика і стає командиром Української укріпленої лінії. Однак йому не судилося довго пробути на цій посаді: під час кампанії 1769 (восени) його розбив параліч, і К. Штофельна відправили у відставку.

Решту свого життя він доживав в Козелецькій фортеці Української лінії. Незабаром він пішов з життя. З 1774 року його дружина Акулина фігурує як вдова.

Чим же прославився цей персонаж в нашому місті? Не знаю чи особисто (навряд), а скоріше за все його управителем, в нашому місті була зведена гребля і збудований на ній водяний млин. Гребля досі в народі зветься "Карловою"... :)