Як відзначали зимові свята на Глобинщині: традиції святкувань

В народі кажуть: «Зима прийшла – празничків привела». І дійсно, взимку майже кожного дня – свято. МОЄ МІСТО розповість про традиції святкувань, які були, а деякі й залишаються, характерними для Глобинщини.

4 грудня – Введення, або «Третя Пречиста»
Введення – народна назва свята Введення до храму Пресвятої Богородиці у пам'ять приведення первосвященником Захарією трирічної Марії (Пресвятої Діви Марії) до церкви Господньої.

Усі повір’я, ритуали цього свята спрямовані на одне – закликати достаток та добро на наступний рік. Цього дня чекали хто першим прийде до хати, той буде «полазником»: як багатий і здоровий – на щастя, як старий і недужий – на зле. Недобре також, якщо хтось зі сторонніх приходить в цей день щось позичати.

До Введення закінчували всю господарську роботу, бо розпочинався новий господарський рік. Не можна було терти коноплі та копати землю, бо вважали, що земля від Введення до Благовіщення спочиває.

Цього дня влаштовували забавки та гулянки, катання на санчатах, розпочинали зимові ярмарки.

Звечора дівчата святили воду дохристиянським способом: брали її там де сходяться три води й проливали через полум’я. Така вода вважалася цілющою, пише в книзі «Українська міфологія та культурна спадщина» Олексій Кононенко.

В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть: «Третя Пречиста снігом покриває».

Народні прикмети:

Введення прийшло – зиму привело.
Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.
Введенські морози зиму ще не ставлять.

7 грудня – «Катерини»

День великомучениці Катерини, у народі «Катерини», свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.

Перед сходом сонця дівчина йшла в садок і зрізувала гілочку вишні. В хаті ту гілочку ставила у воду і чекала свята Меланки (13 січня). Якщо до Меланки вишня зацвіте – того року чекали на старостів. Парубки на Катерини перед Андрієм витримували піст.

Увечері дівчата сходилися до однієї хати й варили спільну вечерю – борщ і кашу. З приходом хлопців, починалися розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.

Опівночі, перед «першими півнями», дівчата брали горня з «вечерею», обгортали його новим рушником і йшли «закликати долю» до воріт. Дівчата по черзі збиралися на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукали: «Доле – доле, йди до мене вечеряти!».

Якщо в цей час заспіває півень, «доля обізвалася», якщо ж ні дівчина журилася. Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що з тієї сторони слід чекати нареченого. Якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий, якщо озвався пес – чоловік буде вірний і трохи сварливий, а якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.

Хлопці цього дня постилися до служби Божої й молилися, аби майбутня дружина була роботяща, пригожа й до чоловіка лагідна.

Народні прикмети:

Як на Катерини холодно, то буде голодно.
На Катерину ховай ніс під перину.

13 грудня – Андрія Первозваного

Андріїв день, свято апостола Андрія, брата Петра, який був перший із дванадцяти апостолів прикликаний Ісусом, як учень (тому Первозваний).

На Андрія – народне свято Калити – на честь відродження сонця. Цього вечора молодь збирається на вечорниці, кусає сонячну Калиту, дівчата ворожать, а у хлопців на Андрія – парубоцька ніч.

У Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати й робити різні збитки, а дівчата цієї ночі дізнаються свою долю. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися на вечорниці 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили.

На вечорницях молодь ближче знайомилася і вибирала собі пару. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць.

Як тільки звечоріло, дівчата йшли до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця приходили парубки й тоді розпочиналося дійство. Основною Андріївської вечері є весела гра – Калита. Це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом. Тісто солодке, з медом. Зверху корж оздоблюють сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі «на сухар» – щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посеред хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. Так хлопці й підскакували жартуючи, а інший хлопець смикав нитку, не даючи відкусити Калиту.

Після «кусання Калити» дівчата залишалися ворожити, а хлопці йшли в село, перед тим домовившись, що кому утворити. Найбільше перепадало господарям непривітним, скнарам та ненависникам, а ще тим хто дівчину на вечорниці не відпускали. В цю ніч всі витівки хлопцям прощалися.

Хлопці могли почепити ворота на хату – на самісінький дах, або перенести їх у безлюдне місце. Замість маленького цуцика, прив’язати великого чужого пса. Бувало таке, що розбирали тини, хліви, сараї й будували нову вулицю, та так, що пізні перехожі могли й заблукати. Перетинали мотуззям ту вулицю, по якій дівчата поверталися додому з ворожіння та лякали їх. Потім вже відводили дівчат по домівках, а самі розходилися перед світанком.

В цей час дівчата ворожили, щоб дізнатися свою долю:

 - дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. В який бік чобіт носком покаже, звідти нареченого чекати.
 - дівчина брала чобіт, переставляла його від стіни до порога, примовляючи: «молодець, удовець, буду дівувати», – і як вийде, то таку долю ця дівчина і матиме.
 - на аркушах паперу писали імена хлопців, потім перемішували їх, клали у шапку і так «хлопця вибирали»;
 - дівчат посилали по дрова. Вони брали по оберемку, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю;
 - аби дізнатися, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, набирали в пригорщу, приносили та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску – майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло – склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточка чи стебло віднайдеться – суджений буде добрим сім'янином, коли пір'я – буде вчений чоловік, а якщо знаходили вуглинку, то шлюб буде нещасливий;
 - випікали коржики – «балабушки». Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату впускали собаку. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.
На Полтавщині побутувало багато найрізноманітніших ворожінь. До нашого часу дійшла лише маленька частина ритуалів та обрядів «Андріївських вечорниць».

Свято Андрія Первозваного – це веселе і колоритне дійство, жарти й сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління.

Народна прикмета:

Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде – холодна й сніжна.

17 грудня – «Варвари»

Варварин день – святої мучениці Варвари, яка вступила проти поганської віри й прийняла мученицьку смерть. Мощі святої знаходяться в Києві у соборі Святого Володимира.

Щоб не образити Варвару цього дня заборонено прати. Можна було шити, вишивати та нитки сукати. За легендою Варвара була дуже здібною до вишивання.

У цей день дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов'язково мали бути й «пірхуни» – вареники заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить пустий вареник. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном».

За народними прикметами на Варвари настає зима, але починає прибавлятися день. Тому в цей день говорили «Варвара ночі урвала, а дня приточила».

На другий день після Варвари – преподобного Сави, а на третій – Миколая. На Глобинщині, в цей час зазвичай, випадали великі сніги, починалися люті морози, замерзали ріки. З цього приводу в народних приповідках говориться: «Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде».

Всі ці три дні глобинці варили кутю та узвар – «щоб хліб родив та садовина рясніла».

Народні прикмети:

Яка погода на Варвари, така й на Різдво.
Якщо горобці збираються купками на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.
Якщо до цього дня сніг не випав – зима буде теплою, а як сніг засипав – довгою і холодною.

18 грудня – «Сави»

Віруючі за християнською традицією вшановували преподобного Саву Освяченого, який у 8 років таємно від батьків пішов у Капподокійський монастир. Там і прийняв чернецтво. Преподобний Сава зцілював молитвами й творив чудеса.

Сави відзначали весело. На цей час всі роботи були пороблені й ніщо не заважало зібратися громадою на забави.

На відміну від свята Варвари, наступний день – Сави, вважався здебільшого чоловічим днем. На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучматити». Хто ж не працював, то казали: «Савила та варварила і сорочки собі не справила».

Цього дня зазвичай випадали великі сніги, наставали морози.

Народні прикмети:

Варвари ночі увірвали, а Сава став день доточувати.
Сава мостить, а Микола гвоздить.

19 грудня - День святого Миколая

За легендою народився архієпископ Мірлікійський (Миколай) в заможній родині. Після смерті батька роздав гроші бідним, а сам пішов у священники. Миколай завжди приходив на допомогу несподівано і непомітно. Перед Різдвом Христовим розносив подарунки, але люди не знали хто це робить. Один з мешканців міста зненацька спіймав Миколая, думаючи що той злодій. Так стало відоме ім’я благодійника, а традиція подарунків на Різдво поширилася між людьми.

У сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.

На Глобинщині свято Миколая вшановувалося здавна. Діти просили у святого дарунків і захисту, писали йому листи. Ця традиція дійшла до наших днів, залишаючись одним з улюблених святом дітей. У день перед святом, діти згадують всі свої добрі й злі вчинки, бо ж чемні діти знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.

Господарі у цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. На Полтавщині варили кутю й узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди.

Святий Миколай опікується воїнами, водіями й мандрівниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків та торговців.

В народних переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді.

Народні прикмети:

Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба.
Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.

22 грудня – День святої Анни

Його встановлення пов'язане з непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії – Матері Ісуса Христа.

У давнину в народі свято називали «народинами сонця» – це найкоротший день року.

Дівчата збиралися гуртом, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. На дівочі зібрання могли приходити тільки дівчата, які вміли вишивати, шити, прясти. Іспит їм не влаштовували, проте спостерігали, чи вони не лінувалися. Якщо дівчата володіли секретами рукоділля, то можна йти на досвітки та вечорниці.

На Ганни, крім узгодження святкувань, виготовляли різдвяні прикраси – «павуків» та «їжаків» з соломи. У ніч на Ганни ворожили та гадали.

З цього дня починали готуватися до свят заміжні жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва. Це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу.

Для Ганни існують спостереження, пов'язані із бджільництвом. Пасічники зверталися з молитвою, щоб зачинався білий і жовтий віск і густий мед.

Народні прикмети:

Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.
Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.
Коли йде дощ – вся весна буде дощовою.

***

Після Ганни розпочиналася ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 7 січня (Різдво), 14 січня (Новий рік, або Василя) і 19 січня (Водохреща, або Йордан) за старим стилем. Навколо цих свят, протягом віків, склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості – Святки. Про традиції святкувань на Святки, МОЄ МІСТО розповість в наступному розділі.